Archives

?нтервью Андрея Хлывнюка газете «День»

Опубликовано Февраль 3, 2012 14:22 3 комментария

«Якщо ти хочеш, то знайдеш якісну музику»
Андрій ХЛ?ВНЮК — про вибір і відповідальність кожного
Марія ТОМАК, Надія Т?СЯЧНА, «День»

У «Бумбоксу» в середньому сто концертів на рік. (Це майже що три дні!) В Європі, Азії й Північній Америці. Альбоми виходять одночасно в кількох країнах: Україні, Росії, Казахстані, США… Останній — «Середній вік» — презентований наприкінці минулого року. На його підтримку триватимуть концерти. Власне, перед початком концертного 2012-го (14 лютого — виступ в Одесі) лідер гурту Андрій ХЛ?ВНЮК був гостем «Дня».

— Андрію, якось, будучи гостем популярної ранкової телепрограми, ви, лідер однієї з найбільш мейнстримових команд, радили глядачам слухати класику… А хто з композиторів-класиків (того ж Сильвестрова можна назвати живим класиком) вам подобається?

— Я не знаюся на цьому. Більше того, не хотів би зараз цю розмову починати, навіть знаючи деякі прізвища. Тому що — назви одних, не назвеш інших.
Це швидше було побажання більш широке, ніж конкретне. Звернення до себе, а не порада іншим. (Чимало знайдеться тих, які розуміються в музиці краще за мене.) Ось в чому був, говорячи сучасною мовою, месидж. Може скластися враження з іміджу виконавця чи групи, «Бумбоксу» зокрема, що ми — дуже значущі. Однак завжди потрібно пам’ятати, що є запас. Висота, якої треба прагнути. Якщо ти працюєш у стилі мінімалістичного аранжування, то не маєш права говорити: «Ось що слухайте, бо це — тренд! Це — круто!». Адже є ще величезна музична палітра!

— Андрію, ваше бачення українського суспільства з погляду музичних смаків. Доволі банальна річ — засилля шансону, однак об’єктивна. Є така чудова цитата: чистий спів спонукає до чистоти життя. Зрештою, й ви вважаєте, що музика — своєрідний спосіб очищення.

— По-перше, треба стати брудним, щоб захотіти очиститися. По-друге, якщо ти хочеш, то знайдеш якісну музику. Коли задовольняєшся тим, що дають, значить, тобі іншого не треба. Це притаманне не тільки українцям, а будь-якому споживацькому суспільству. Щодо очищення музикою… Є такий чудовий вислів з українських весіль: «Музиканти, встаньте, нехай гості сядуть». Це й буде відповіддю на ваше запитання.

— А якщо говорити про відповідальність. Ви схильні вважати, що людина має обирати. Але так само важливий порядок денний, що пропонують радіостанції та музичні телеканали. Тут теж є їхня відповідальність у формуванні української музичної сфери, якщо можна так сказати.

— Я от що скажу: дорослих вже немає. Розумні є, а дорослих немає. У 17 років здається, що дорослі знають, чого ти ще знати не можеш. Неправда. Тільки досвід їх відрізняє. А наскільки вони навчилися нести відповідальність? Наскільки вони зануди в доброму сенсі цього слова? То вже особисте. Більшість з них — дуже хороші. Похрестіть їхніх дітей, сходіть до них в гості — ви станете рідними! Побачите, що ті вдома — одні, а на роботі — інші. Я не знаю, коли саме в них настає вибір між тим, що стовідсотково принесе гроші, й тим, що теж принесе, однак менші. От ми сиділи з Олексієм (Олексій Согомонов — продюсер «Бумбоксу». — Ред.) і говорили про один кіношний проект. У його центрі — особистість. Але про неї забули, намагаючись отримати класний комерційний продукт. Продюсери були професіонали. Та їхнє завдання було — одержати максимальний прибуток. Вони задіяли всі схеми. У результаті цих ідеальних схем втратилась сама особистість. Те, що відбувається іноді зі слухачем.

— А чому в Європі інакше?

— Найжахливіше в Європі, коли тобі під вікном лабухи кричать Тото Кутуньйо, Ероса Рамаззотті… Тоді думаєш, що насправді ніхто нічим не відрізняється. Давайте для початку позбудемося бар’єра «ми — Європа» і станемо частиною цього світу. Я розумію, що колишня залізна завіса та візовий режим даються взнаки. Але ніде не з медом. Попси повно. Всюди!

— Але є й потужна альтернатива.

— Потужна тому, що в Європі не починали, як ми, з нуля. Проте від позначки «нуль» не далеко відійшли. Наприклад, сегмент, який знається на тій ж рок-музиці, доволі невеликий. Я не думаю, що ми перебуваємо на якомусь нижчому щаблі. Просто немає структури. От цікаве питання: куди зростати українській групі? Найпростіше досягнення — клуб «44». Найбільше — Палац спорту. Між ними всього три майданчики. Перший — на 500, другий — на 1000 і третій — на 10000 людей, тобто — стадіон. Середини немає. Тож гурт має бути або дуже популярним, щоб зібрати десять тисяч (що роблять одиниці), або буде грати в «44». Класно. Я в ньому довго грав. І люблю цей клуб. Сам ходжу туди і відкриваю все нових і нових музикантів. Побільше б таких майданчиків. Але ситуація ось така.

— І тому «Бумбокс» виступатиме в Одеській філармонії.

— В Одесі не так багато залів. Філармонія красива. Та це, на жаль, колишня біржа. У якому це радянському фільмі була фраза про цю біржу? Один герой каже: «При царе там была биржа, и чтобы вы могли сказать один другому тихонечко что-то, и больше никто не услышал. А пришли советы и сделали там филармонию…»

— Що ж, продовжимо тему відкритості світу. Нещодавно Вікіпедія день не працювала. Якщо говорити глобально, конфлікт полягав між авторським правом як явищем і відкритістю інформації. Як ви цей конфлікт бачите? І чи є він тут взагалі?

— В Україні такого конфлікту немає. Не доросли ще. У нас неконфліктне суспільство. Будеш конфліктувати… Тому все працює, як саночки. Тільки сала треба багато, щоб ковзанки їхали. Поки що ця відкритість інтернет-простору дає можливість музикантам видаватися. Наразі це — велике щастя. Можна хоч трохи розуміти, хто ти є. Бо той, хто ти є, й ким тебе вважають — дві величезні різниці. Виходячи на люди, збираєшся щось сказати і говориш тільки одне слово з того, що хотіли ці люди почути. І за це слово вони тебе люблять або не люблять. Все інше — це так просто. А ти-то думав, що щось зробив, знайшов: от тут по-іншому зіграв… То нікому не цікаво. Щодо авторського права, то його в Україні не існує.

— А соціальну рекламу по телебаченню крутять, щоб його поважали.

— Найлегше поважати те, чого немає. Це дуже по-нашому.

— «Бумбокс» виступав у Північній Америці. Відомо, що українська діаспора здебільшого ходить на наші гурти, в творчості яких є елементи фольку. А хто були ваші глядачі?

— Нова хвиля. Переважно російськомовна публіка. У деяких американських штатах і канадських провінціях вихідці з колишнього Радянського Союзу дуже розділені. А немає можливості зробити афіші трьома-чотирма мовами. І якщо ті, хто уже виріс в іншомовній країні, не читають кирилицею, — це стає проблемою. На концерт прийдуть глядачі, що розмовляють мовою, якою написана афіша. Тож організатори в тебе запитують: «Якою — українською чи російською?» — «Та взагалі англійською й іспанською добре було б»… Що таке тамтешня діаспора? Шоком було відповідати на запитання: «Я вас пам’ятаю з дитинства. Ще давно, коли жила в Україні/Білорусі/Росії, любила вашу музику. Тепер у мене змінилося життя. Ось живу тут. А ви все ще такі. Приїхали до нас». І ти думаєш: «Із дитинства? Мене? Стоп! Сам вчора був дитиною…» «Я виріс на вашій музиці» — цей вислів починаєш чути, щойно команді виповнилося п’ять років. А коли гурту двадцять п’ять, як «ВВ», уявляю, скільки разів за весь той час лунала ця фраза… Можна жити в країнах, де люблять те, чого немає, приторговуючи цим. Я не кажу, що всі наші гурти спекулюють на ностальгії. Ні. Вони — мої знайомі: цікаві та відверті люди. Але якби я захотів переїхати до Канади, почав би більше фольку впроваджувати у свою музику.

— Ви брали участь у концерті-триб’юті Сергія Кузьмінського, а також — із нагоди 25-річчя «ВВ». Відчуваєте тяглість: «Брати Гадюкіни» — «Воплі Відоплясова» — «Бумбокс»?

— Якщо будете про це думати, вам — кінець. Спочатку бетоніють ноги. А потім й про пам’ятник собі на вулиці Хливнюка замислюєтеся. Я вже не можу абстрагуватися від того «бронзовіння», наприклад, Кузьмінського, якого з нами немає. За кожен свій концерт двічі-тричі кажу: «Кузя forever!». Шкода, що не був знайомий з ним близько. Він разом зі своїми хлопцями змінили наше покоління: ми навчилися сміятися над собою і власними негараздами. А це — великий труд! Хоч його мало хто збагнув. Навіть після стількох років слави (ще більшої після смерті зірки, як то зазвичай буває) пісня «Гадюкіних» — «Звьоздочка, — на яку я зробив кавер-версію, отримала такі коментарі: «Це ж не той «Бумбокс»! Яка псевдоукраїнська! Суржик! Вони там у своїй Росії з глузду з’їхали!». Щодо Олега Скрипки, то тут інша ситуація — ми добре знайомі й мені легше: бачу людське, а від того, що сам як музикант починаєш мати вже з часом, абстрагуюся. Це — найважливіше, коли, знайомлячись з кимось значущим для тебе, думаєш: швидше впав би бар’єр між тим, що знаєш про людину, й тим, про що щойно дізнаєшся, пізнаючи її.

— Уже кілька років поспіль альбоми «Бумбоксу» виходять одночасно в кількох країнах: Україні, Росії, Казахстані, США. На вашу думку, чим зумовлено попит на українську музику, зокрема в Росії?

— Якщо враховувати, що найвідоміший російський автентичний твір «Очи черные» написав Гребінка, то це й буде відповіддю на ваше запитання. Коли ви спробуєте російську народну пісню перекласти українською і навпаки, у вас жодних проблем не виникне. Все інше — вже різниться. Багато дуже різного, а оце — ні. А візьміть і те ж зробіть з польською народною піснею. Запросто. У Чорногорії танцюватимете під місцеву музику, наче в Карпатах. Чому? Бо культури схожі. Тож попит буде завжди — з обох сторін. Українцям цікаво йти від меншого до більшого. У Росії масштабніша територія, кількість населення більша. До того ж росіяни, як ми переконані, нам нав’язують моду. Тому й радіємо, що хтось із наших у них став популярний. Але скільки російської музики любимо, навіть не задумуючись про те, чия вона. Так само — там. У Росії найкращими називають пісні українських авторів, а це 60 відсотків — від попу до рок-н-ролу. Від Сєрова до Меладзе, від «ВІА ГР?» до Корольової. Хочеться виходити за рамки однієї мови, однієї гармонії. Давайте будемо різними! Тому що крок від «я пишаюся тим, ким є» до «я не пишаюся тим, ким ти є» — дуже незначний. Нав’язувати своє українство — це так само примітивно, як і коли хтось каже, що Української держави й української культури не існує.

— А як ви тоді реагуєте?

— Я такого прямим текстом, слава Богу, не чув. Але чув подібне: «Добре, ми вам поможемо, якщо що. Кличте!». Як реагую? По-різному. Усміхаюся зазвичай. Якщо бачу, що можливо пояснити в двох словах, то пояснюю. Коли ж розумію, що за цілий вечір без пляшки горілки не розібратися, то просто абстрагуюся. Складно позбутися так званих кордонних проблем людям, обмежених простором. На жаль, більшість колишніх і теперішніх співвітчизників не мають можливості часто подорожувати й бачити, що в Іспанії від гикавки вам англієць чи француз так само подасть склянку води, як і росіянин чи українець.

— «Бумбокс» презентував альбом «Середній вік» в Москві якраз після того, як у Росії відбулись акції протесту проти результатів виборів у Держдуму. Чи відчули ви зміну цього температурного градусу в суспільстві?

— Чи відчувається щось в їхньому суспільстві? Відчувається. Що? Не знаю. Коли в’їжджаєш у будь-яку країну, щось та й витає в повітрі. Тобі здається, що то — тиск системи. Насправді ж — атмосферний. Інколи гадаєш — ось вона, свобода, в державі з демократичними традиціями в кілька століть. Придивишся пильніше, й де-не-де побачиш утиски тієї свободи. Цікаво зустрітися з одним росіянином-другим і дізнатися, про що вони говорять, що називається, вдома на кухні. Бо загальне не є чимось сталим. Я справив би враження дуже недалекого, якби розмірковував про те, що відбувається в Росії.

— У жовтні в Україні будуть парламентські вибори. «Бумбокс» підтримуватиме якусь партію чи кандидата?

— Та я чекаю на це! Ми вже стільки разів прогавили їх! Врешті, сподіваюся на цьому серйозно нагріти руки! (Іронізує.)

— Якось ви сказали, що реальність — це не тільки телебачення. Ви часто дивитеся телевізор?

— Ні. Зрідка. Звісно, я цікавлюся новинами. От вже кілька років вашу газету читаю. Переважно в аеропорті «Бориспіль». Часу багато, тож прочитую її від початку до кінця. Мені подобається в «Дні» виваженість. І погляди наші в багатьох випадках схожі.

— А чим, окрім музики, наповнюєте своє життя?

— Сім’єю, друзями. Тим, що сім’я та друзі підсовують, а я — їм: фільми, книжки… Хоча зараз не читаю стільки книжок, як колись. Через зайнятість, через лінощі. І соромлюсь цього. Середній вік чомусь інтелектуально не такий насичений, як була юність. Якщо в юності на плечі сидить тільки янгол, то в середньому віці з’являється той, другий. Справа. І його голос більш чіткий. Отже, постає багато запитань. На одні — відразу знаходиш відповіді, на інші — продовжуєш шукати. І так решту життя.


Но странный звук зовет в дорогу…

Опубликовано Январь 23, 2012 20:01 14 комментариев

14 февраля Одесса – Филармония
15 февраля Николаев – Областной Дворец культуры
16 февраля Херсон – ККЗ Юбилейный

18 февраля Донецк – клуб Чикаго
19 февраля Донецк – клуб Чикаго

21 февраля Краснодар – ДК Железнодорожников
22 феварля Ростов на Дону – Драмтеатр им. Горького

24 февраял Луганск – клуб Коллизей
25 феварля Харьков – клуб Місто
26 февраля Запорожье – ДК Днепроспецсталь

29 февраля Сумы – Театр им. Щепкина

P.S. Концерты в Черкассах и Киеве отменены.


Теги:

Юлия Самсонова из Новоазовска и ее татуировка

Опубликовано Январь 19, 2012 22:28 5 комментариев

Красивая девушка из Новоазовска, Юля Самсонова, сделала татуировку и прислала нам такое сопроводительное письмо: «Добрый день. Хотелось бы похвастаться. На моей спине — ноты из песни «Вахтерам». Теперь Бумбокс навсегда со мной. С этой песней у меня очень многое связано… Спасибо группе Бумбокс за это!»


Теги:

Бумбокс в пинстрайпсах от Lykov Air

Опубликовано Январь 11, 2012 18:07 4 комментария


Если присмотреться, с правой стороны виден кусок красного бумбокса Sanyo, сыгравшего небольшую роль в клипе «Пошла Вон».

Flying Eye — летящий глаз/глаз с крыльями — мотив часто встречающийся в оформлении хотродов и кастом-каров.

Пинстрайпинг от Александра Лысенко (Lykov Air) — от слова «stripe/полоска» — искусство рисовать сложные узоры.


Теги: