Отмена концерта Бумбокса в ?вано-Франковске.

Опубликовано Май 7, 2007 11:03 14 комментариев
Фейсбук Твиттер

Мы приносим свои извинения организаторам концерта и нашим слушателям в связи с отменой концерта Бумбокса в ?вано-Франковске. До последнего момента мы были уверены, что приедем, но к сожалению болезнь Андрея Хлывнюка нарушила все планы. Нам очень жаль, что мы не выступили в ?вано-Франковске, городе о котором столько слышали, но обстоятельства оказались сильнее нас. Можем только пообещать, что как только предоставиться возможность с удовольствием приедем именно во Франек.



14 комментариев

  • Вишиванка:

    от жаль Фраників((( Рюха, лікуйся! ти нам потрібен, не хворай. хоча, може тобі хвороба натхення подвійне занесе?)

  • Вишиванка:

    от жаль Фраників((( Рюха, лікуйся, шо це ти надумав хворати? не можна… хоча, може тобі ліки занесуть подвійне натхнення?!)))

  • седова:

    ну вот. довели парня….
    теперь «болеть, глотать драже, комментить твой жж»

    поправляйся, джельсомино!

  • Швидше одужуй!
    До всіх учасників команди — приймайте вітаміни, зміцнюйте імунітет!

  • Vetal:

    Я пам’ятаю не приїхали ви були
    Ми під дощем усі вас клик-клик-кликали:)

  • tyosha:

    Одужуйте швидше і приїзджайте до Кам»янця-Подільського.
    Чув, що ви збираєтесь туди наприкінці травня

  • mitya:

    Ого ну если вы предете в Каменец тогда думаю я поеду на историческую родину на ваш концерт, только правда ли это?????

  • Sik:

    Усі вже забили на Івано-Франківськ і гуртом бажають Андрію скорішого одуження. Донецький клан теж приєднується до побажаннь, сподіваємося що все буде добре!

  • TPAH3ICTOP:

    С кем не бывает…….вот я тоже ето КУМ послушал глуховатую..и чихаю тут размазывая сопли по стенкам..а вас так и не дождался…жалко йопть((((((

  • Cat@:

    Лёшка,ну когда же вы в Николаев приедете?Аааа КоГда????

  • I.:

    Історія перша
    Як я захворіла на «Boombox»:
    нотатки from Paradise

    Коли я запідозрила, що мене магнітофон в дитинстві зглазив, я сильно цим не переймалась. Тільки мама ставила стільки питань (ну таких собі заморочених зізнань), що наші родинні відносини сумні вже не танцювали капуейро. Я, до того ж, почала варити зоряні борщі, моя жвачка давно вже втратила свіжість, а кожен наступний день був справжнісінькою спрагою( N. B. наступного разу покладу менше солі в борщ). Друзі були впевнені, що я з’їхала з глузду, адже я запевняла їх, що це ще репетиція. Словом, вони з родиною позичили десь сили «$» (якусь позику в банку взяли), довго реанімували опцію зими (ну що ви не розумієте: морозилися від мене!), потім милом заслали мою душу (забили мені баки) і, нарешті, відіслали в якийсь київський санаторій (так, це вам не Ріо-де-Жанейро…). For why I don’t know?

    Мої лікарі, ой, невже, я написала «лікарі», ні ж бо, то були мої найкращі медбратики і сестрички, що ще довго слухатимуть мовчання тишу після нашої першої зустрічі, де я запропонувала самостійно визначити свій діагноз (тобто, показати, що є абсолютно адекватною і можу спокійненько вертатися додому). Але так як наш тет-а-тет відбувся лише через три дні після мого приїзду (забажалося ж їм до мене придивитися?!), мої сусіди встигли накатати на мене «історію хвороби» (це у нас так називали скаргу-анонімку), а все через те, що я здобула перше місце в щурячих перегонах. Розумієте, у них такі забобони: дівчина ніколи з першого разу не може перемогти (або чари, або «ловкость рук»). Хоча приз вони таки залишили мені (про це дещо пізніше).

    Тепер повернемося до медиків, яких я ненароком, зовсім не навмисно тричі садила на їхні ж губи (так вони в них відвисали, коли бачили як я бананами гамувала втому). Хоча й не ввічливо було давати мені читати ту анонімку-ябєду, але що зроблено, того не поверниш. Вони ж не знали, що всі автори, лауреати Санаторної премії, будуть спогадами народжувати звуки в темній комірчині з улюбленими пацючками, тобто щуриками, поки їх слова за живе не вкусили прибиральницю Нимидору Феліксівну, яка єдина з персоналу не боялася братів наших менших. Адже під рукої завжди мала «Raid», чи ще якийсь диклофосік (використовуючи його і як дезодорант, і парфуми, і освіжувач для кімнат). Читаю:

    «Пишуть вам схвильовані, збентежені, і до того ж стурбовані мешканці кімнати «30» саноторія «N». Особу, яку було поселено до нас два дні тому, просимо ізолювати, бо вважаємо, що вона давно вже зняла свої ручні гальма (здуріла!). Ще й стверджує, що хворіє тільки на одну хворобу – boombox. Ми провели експеримент: ввімкнули магнітофончик, залунала музика: «Blue moon, you saw me standing…». Вона ж вирішила довго в мовчанку не грати і почала акати відразу, що ми не знали у яке кричати з цих вікон, щоб хоча б Нимидора Феліксівна заспокоїла її. На що вона (цитата): «Ми тут такі усі і між нами вже гайки…». Ми наполегливо просимо запроторити її за скляні грати, збільшити дозу β-каратину, а нас побавити солодким болотом за моральні збитки.»

    Чесно, я була обурена. Я ж до них з відкритою душею, хотіла ще повідомити про третій поверх зліва, де постійно переливали ванни через край.
    Що ж, розповім про довгоочікувану зустріч з небагатослівними представниками медичної частини санаторію, які ще самостійно тримали губи вкупі, зіниці реагували на світло, а вуха на звуки будь-якого походження. Я написала всього кілька пунктів для спростування наклепів, а ще, щоб раптом не шокувати досі фізично придатних лікарів, частина з яких так і не говорила зі мною після того, як я…

    Головним призом була романтична подорож опівночі в Київ на Байкове кладовище. Там окрім всіляких готів ще збиралося Товариство київських санаторіїв. Це був такий собі світський раут, три роки поспіль київський хостінг (ну не хочуть в область переносити!). Хлопець, що мене супроводжував, пояснив все в дорозі: повітря там замало і постійно ллються рожеві сиропи (було все нормально: шампанське,квіти). А гламурно зодягнені пацієнти керувалися гаслом: «Я твоя підлога – ти моя стеля…» (авт.«крыша»). Тільки вона й нас підкачала. Нашу вечірку прикрили в самому розпалі. Нас спіймали патрулі, ми лежали на холодній землі. Мій Ромео переймався, чи його засмага не зійде, якщо й далі лежатиме на вологій траві. Потім нам нарешті висунули вимоги: «Просто ближче підходьте і вгору здіймайте руки». Хотіли знати, чи купили ми якоїсь зарази у готів. На щастя, ні, бо була б у нас тоді біла кома на моїх балконах.

    На четвертий день нарешті відбувся давно запланований тет-а-тет з головним лікарем. Його дуже цікавило як я поясню свій стан і що його спричинило. Як на мене, то це було два найпростіших запитання, поставлені за останні три дні. Бо на вечірці ми довго лежали на землі, так як сержант ніяк не міг з’ясувати, хто наклав у його новенький бобік. Цього ми не могли знати, тому й лежали собі, мрійливо вивчаючи грунтові особливості земельної ділянки на Байковому кладовищі.
    Ось сидимо ми з Хотабичем (це nick нашого головного лікаря), мило спілкуємося, а він питає: «Хто ж вам цю чуму привив?» — «На голову, мов злива, впала ця вразлива манія, діагноз…» — «… меломанія!» — «Ну що ви репетуєте! У мене ж вуха не з вати, як у більшості ваших співробітників і солома пісень з них не стирчить, як у більшості ваших пацієнтів (після терапії шансоном о шостій ранку і вечора). І…».

    Раптом в сусідній кімнаті заспівав Андрій Хливнюк про єдину дівчину, яка чекає його біля вікна. Шкода, що він так пізно почув її (вона ж гукала-гукала). Я зупинила свою розповідь, закрила очі і насолоджувалася. Тут хтось вимкнув, розвага і розрада закінчилася. Я не витримала: «Дай докайфувати, допити останні ноти! Розумієш, їх чути мушу!». І отримала таку приписку до діагнозу шизофренічки: «Захворіла на boombox. Остання фаза. Клініка.». Хай навіть так. Якщо їм так легше, нехай. Єдине, що хочу написати: «Я – не одна». Є багато хворих цією хворобою. І, на щастя, ще не вигадали від неї панацею!

    P. S. Додому мене проводжав весь санаторій: Нимидора Ф. салютувала вслід диклофосом і наполягала, що замішані ми з нею як «Raid» із газом, а медики з головним солістом – Хотабичем – співали: «Blue moon, you saw me standing…». Ще довго ці слова відбивалися в шибках мого автобусу…
    P. P. S. Під час перебігу всіх пригод жоден бобік серйозно не постраждав (моральний стан сержанта не враховується), а жоден щурик не залишився без вечері (спасибі Нимидорі Ф.).

    Особлива подяка висловлюється гурту «Boombox». Було використано більше 47 словосполучень з текстів «Меломанії».
    Дякую за увагу. 16-17. 01. 2007
    І.

  • Vova:

    Nasho tak doxera pusatu??? Donezjkuj klan ne dochekajetjsja! Franuk dry*eljybno ZAPROSHYJE!

  • UdGin:

    Пий таблетки, роби уколи, інгаляції але видужуй!!!!
    А коли видужаїш приїжджайде в Умань!!! Ми всі вас чекаємо! :-)

  • Лучший способ извиниться, это дать концерт суперский ))))

Добавить комментарий